Лікування гострого гнійного середнього отиту

Розрізняють катаральну і гнійну форми гострого середнього отиту. Катаральний середній отит (катар слуховий, євстахієвої труби) розвивається при нежиті, гострому катарі дихальних шляхів, грипі та інших інфекційних захворюваннях. Симптоми: відчуття закладеності вуха, зниження слуху, іноді шум у вусі. Деякі хворі відчувають при зміні положення голови «переливання води у вусі». Буває і зміна слуху. Болі у вусі незначні, нерідко відсутні. При отоскопії відмічається втягування барабанної перетинки, її нерізкий гіперемія. При наявності транссудату в барабанної порожнини вона буває жовтуватою, рідше зеленуватою. Іноді при отоскопії видно рівень рідини в барабанній порожнині. Лікування: судинозвужувальні препарати (2-3% розчин ефедрину, 0,1% розчин адреналіну, 1-3% розчин кокаїну, санорин) в ніс, продування вуха (див.), УФО через тубус, УВЧ. При тривалих процесах проводять парацентез (див.).
Гострий гнійний середній отит. Розвивається в результаті проникнення інфекції головним чином через слухову (євстахієву) трубу або гематогенним шляхом. Симптоми: у першій стадії сильний біль у вусі, що віддає в зуби, голову; закладеність вуха, зниження слуху. Нерідко підвищується температура (до 38-38,5°, у дітей до 40°). У ослаблених хворих може протікати з нормальною температурою. При отоскопії (див.) барабанна перетинка гіперемована, контури згладжені. В кінці цієї стадії з’являється випинання барабанної перетинки. Після появи гноєтечі (мимовільний прорив барабанної перетинки або парацентез) настає друга стадія. Болі у вусі стихають, поліпшується загальний стан, нормалізується температура. У зовнішньому слуховому проході видно гній без запаху, нерідко з домішкою слизу). Випинання барабанної перетинки зменшується, але гіперемія, згладженість контурів залишаються. Третя стадія характеризується припиненням гноетечения. Ведучою скаргою є зниження слуху. Барабанна перетинка поступово приймає нормальний вигляд. Лікування: у всіх стадіях проводять заходи, рекомендовані при гострому катарі середнього вуха. У першій стадії, крім того, можна використовувати 5% карбол-гліцеринові краплі у вухо (припинити, як тільки з’явилося гноєтеча з вуха), тампони зі спиртом. Всередину призначають ацетилсаліцилову кислоту, амідопірин, анальгін. У другій стадії — ретельний систематичний туалет зовнішнього слухового проходу (суха очищення чи промивання слабкими дезінфікуючими розчинами — борна кислота 2% розчин, фурацилін — 0,02% розчин). У третій стадії необхідно проводити продування, пневмомасаж барабанної перетинки, УВЧ на область вуха до нормалізації слуху. При наявності виражених загальних явищ застосовують антибіотики.
Ускладненням гострого гнійного середнього отиту є мастоїдит (див.). У дітей раннього віку при переході процесу на барабанну печеру розвивається антрит (отоантріт, отит-антрит). У ослаблених дітей антрит протікає латентно. Місцеві симптоми виражені слабо. Загальні ж симптоми різко виражені: дитина сонлива або, навпаки, неспокійний, часто плаче, погано спить, відсутній апетит, вага швидко падає, шкіра блідо-сіра або ціанотична, тони серця приглушені, пульс прискорений, стілець рідкий, температура підвищена до 38-39°, але частіше субфебрильна чи навіть нормальна. Лікування: госпіталізація хворого, при відсутності ефекту від консервативного лікування проводять антротомию (див. Мастоидэктомия).

Рис. 4 — 8. Гострий середній отит: рис. 4-транссудат в барабанної порожнини; рис. 5 — початковий період захворювання, ін’єкція судин вздовж рукоятки молоточка; рис. 6 — радіальна ін’єкція судин барабанної перетинки; рис. 7-дифузна гіперемія барабанної перетинки, різке випинання верхнезаднего квадранта; рис. 8-сосочковое випинання верхнезаднего квадранта барабанної перетинки. Рис. 9. Залишкові зміни барабанної перетинки після гострого середнього отиту: рубці, петрификати.

Гострий катаральний середній отит, або катар слухової (євстахієвої) труби (otitis media catarrhalis, catarrhus tubae auditivae), розвивається зазвичай при поширенні запалення слизової оболонки носа і носоглотки на слухову трубу. Просвіт труби зменшується або закривається і надходження повітря в середнє вухо може або зовсім припиняється. Частина наявного в середньому вусі повітря (кисень) всмоктується, тиск у ньому падає, відбувається приплив крові до судин слизової оболонки (гіперемія ex vacuo) з утворенням випоту — транссудату (цветн. рис. 4) і втягнення барабанної перетинки.
Симптоми. Закладеність, шум у вусі, зниження слуху, тяжкість в голові і неприємне відчуття внаслідок сильного звучання власного голосу (аутофония). Іноді хворим здається, що у вухо потрапила вода, так як при зміні положення голови транссудат переміщається і вони відчувають як би «переливання води» у вусі. Болі незначні, спостерігається лише поколювання. Температура нормальна або злегка підвищена. Отоскопія — барабанна перетинка втягнута, колір її залежить від кольору просвічує транссудату — зеленуватий, червонуватий і т. д.
Лікування. Судинозвужувальні краплі в ніс і продування вуха. Якщо транссудат чи ексудат в середньому вусі не зникає і слух не поліпшується, треба зробити розріз барабанної перетинки (парацентез), який відкриває ексудату вихід назовні.
Гострий гнійний середній отит (otitis media purulenta acuta) зазвичай розвивається в результаті проникнення інфекції у середнє вухо через слухову трубу. Гематогенний шлях інфекції має місце лише іноді при деяких важких інфекційних хворобах. Найбільш частими збудниками є гемолітичний стрептокок, пневмокок. Морфологічні зміни в барабанної порожнини позначаються в гіперемії слизової оболонки, інфільтрацію і ексудації. Барабанна перетинка стає червоною, потовщеною; у власному та слизовому її шарах відбуваються деструктивні зміни, що призводять до її розм’якшення.
Симптоми. Біль у вусі, підвищення температури, зниження слуху, гіперемія барабанної перетинки. Біль у вусі зазвичай сильна, колючий, стріляючий, пульсуюча; іррадіює в тім’я, зуби; на висоті захворювання, коли порожнина виконана ексудатом, вона стає нестерпним. Результати отоскопії (цветн. рис. 5-8): на початку захворювання гіперемія у верхньо-задній квадранті барабанної перетинки, ін’єктовані судини на рукоятки молоточка; надалі гіперемія стає розлитої; деталі перетинки не помітні. Перетинка випинається назовні внаслідок її інфільтрації і тиску ексудату. Змінена під впливом запального процесу барабанна перетинка внаслідок тиску ексудату проривається і з’являються виділення з вуха (оторея). Спочатку вони рідкі, серозно-кров’янисті, потім стають слизово-гнійними і більш густими. При розростанні грануляції в середньому вусі, а також при грипозних отитах буває домішка крові. Значне генетично зазвичай триває 6-7 днів, потім воно зменшується і припиняється. Барабанна перетинка повертається до норми і слух відновлюється.
Діагноз. У типових випадках діагностика досить легка. Нерідко симптоми гострого середнього отиту бувають стертими або навіть відсутні; захворювання не має гострого початку, протікає без явних змін барабанної перетинки, без болю, прориву і гноєтечі. Таке нетипове перебіг хвороби може бути зумовлена властивостями інфекції, зниженням загальної і місцевої реактивності, нераціональної антибіотикотерапією. Діагноз в таких випадках ставлять на підставі клінічного спостереження та рентгенографії скроневих кісток. Легке підвищення температури і познабливание, каламутність барабанної перетинки і розмиття її контурів треба розглядати як можливий прояв атипового отиту.
Диференціальна діагностика між зовнішнім і середнім О. проводиться за такими ознаками: при зовнішньому О. виділення чисто гнійні, домішки слизу не буває; для середнього О. типово зниження слуху; для зовнішнього — біль при доторканні до стінок слухового проходу, при потягуванні за вушну раковину, особливо ж при натисканні на козелок, при жуванні; пульсація гною у вусі характерна для середнього О.

Прогноз. Одужання з повним відновленням слуху — найбільш частий результат гострого отиту. Проте бувають і інші випадки: в барабанної порожнини утворюються спайки і зрощення між барабанною перетинкою і стінкою порожнини, між кісточками; на барабанній перетинці видно рубці, білі плями, що представляють собою відкладення вапняних солей — петрификати (цветн. табл., рис. 9). Іноді прорив залишається стійким, генетично періодично поновлюється і О. приймає хронічне протягом. Гострий О. може ускладнитися мастоідитом (див.). До загрозливих ускладнень гострого О. відносяться лабіринтит, менінгіт, сепсис.
Лікування. Для пом’якшення болю (до появи гною) у зовнішній слуховий прохід вливають краплі (Ac. carbolici crystallisati 0,5; Cocaini 0,3; Glycerini 10,0) або вводять в глиб слухового проходу ватні тампончики, змочені 5% борном спирті (3-4 рази в день). З успіхом застосовують тепло в різних видах. Основне значення мають сульфамидные препарати і антибіотики. Умовою успішного їх дії є чутливість до них флори отиту. При раціональної антибіотикотерапії в частині випадків гострий отит приймає абортивний перебіг закінчується в кілька днів без освіти перфорації і гноєтечі.
Якщо після декількох днів лікування поліпшення не настає або явища наростають, проводять парацентез (див.), який терміново показаний при появі ознак подразнення внутрішнього вуха або мозкових оболонок. Після парацентезу або самостійного прориву необхідно забезпечити відток гною із середнього вуха: осушують слуховий прохід стерильними марлевими тампонами 2-3 рази на день або промивають вухо теплим розчином борної кислоти. При густої консистенції слизисто-гнійного відокремлюваного вливають у вухо 3% розчин перекису водню (по 8-10 крапель) і залишають там на 10 — 15 хв., що утворюється піна сприяє видаленню густого або засохлого гною. Борний спирт доцільно призначати при переході отиту у підгостру стадію. Якщо після припинення гноетечения слух не відновлюється, роблять продування вуха (див.) і пневмомасаж (див.) барабанної перетинки.
Профілактика: відновлення нормального носового дихання, санація носа і носоглотки, лікування гнійних синуитов. Велику роль відіграє видалення аденоїдних разращений, так як вони часто прикривають глоткові гирла слухових труб і є джерелом інфікування середнього вуха.